Проєкт Трудового кодексу України (законопроєкт №14386), ініційований Кабінет Міністрів України, — спроба «перезібрати» правила праці під реалії 2020-х і вивести їх із логіки КЗпП 1971 року. Ідея не в тому, щоб переписати все заради переписування, а щоб кодифікувати сучасні формати зайнятості, зробити норми передбачуваними та зменшити правову невизначеність у щоденних HR-процедурах і трудових спорах.

Уряд та Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України повідомляють, що проєкт готувався у форматі соціального діалогу й спрямований на наближення до стандартів Європейський Союз через імплементацію понад 30 директив (робочий час, прозорі та передбачувані умови праці, поєднання роботи із сімейними обов’язками, охорона праці тощо).

Для працівника це означає чіткіші правила гри та механізми захисту, а для роботодавця — зрозуміліші процедури й менше «сірих зон», які часто закінчуються приписами, штрафами та судами.

Серед новацій, які декларуються проєктом:

• цифровізація трудових відносин (електронні документи прирівнюються до паперових, а трудовий договір може укладатися в електронній формі);
• систематизація та розширення видів трудових договорів, щоб легалізувати формати роботи, які вже використовуються;
• запровадження ознак трудових відносин для відмежування їх від цивільно-правових конструкцій і зменшення тінізації;
• прозоріший підхід до визначення мінімальної заробітної плати у місячному та погодинному вимірах із формулою розрахунку, узгодженою з міжнародними підходами;
• перехід інспекції праці на ризик-орієнтовану модель із фокусом на запобігання порушенням і захист життя та здоров’я працівників.